Ти цілувалась з вітром на світанні...
Ти цілувалась з вітром на світанні.
Ховались ви обидва серед жита.
І пристрасно так, нібито востаннє,
він плечі обіймав твої відкрито.
Ось бачу гру його з твоїм волоссям,
але чомусь нітрохи не ревную.
Спокусник вміє заплітати коси?
Я в нього цю науку опаную.
І щоб він не казав тобі на вушко,
чи заглядав в блискучі оченята,
чи кликав за коханку чи подружку –
не матиме цей звабник-вітер свята.
Бо підхоплю любов свою на руки,
щоб десь у житі зникнути до ночі.
Послухай, мила – серце вже не стука.
Воно тремтить...
Бо знов кохання хоче...
|
| Категорія: Вірші українською | Додав: arvidas (17.07.2012)
|
| Переглядів: 729 | Коментарі: 2
| Рейтинг: 5.0/2 |
| Всього коментарів: 2 | |
|
0
Бесподобно!!! Завораживающая поэзия.
|
1
Ангел страсти
(11.10.2012 17:06)
0
Так чувственно и нежно!
|
|
|
|
|
